Откровенно говоря, Высший хозяйственный суд Украины в последнее время удивляет своей позицией при разрешении споров субъектов предпринимательской деятельности с органами государственной налоговой службы. При этом формируемая судом практика зачастую ломает уже устоявшееся мнение по тому или иному вопросу применения законодательства. Наиболее свежим примером здесь может служить разрешение ВХСУ дела о применении экспортерами нулевой ставки НДС, широко освещавшегося средствами массовой информации и получившего название «FOBия».

Еще одной, не столь резонансной, но не менее удивительной, на наш взгляд, является позиция ВХСУ относительно необходимости получения согласия органа государственной налоговой службы на передачу имущества в качестве взноса по договору о совместной деятельности. Такая позиция изложена в пункте 4 обзорного письма ВХСУ от 23.11.2001 г №01-8/1271 «О некоторых вопросах практики разрешения споров, связанных с применением законодательства о налогах» (см. первоисточник) и сводится к следующему.

В соответствии со ст.5 Указа Президента Украины от 04.03.1998 г. №167/98 «О мерах по повышению ответственности за расчеты с бюджетами и государственными целевыми фондами» отчуждение имущества и имущественных прав, которые находятся в налоговом залоге, может осуществляться только по письменному согласию органов государственной налоговой службы по местонахождению налогоплательщика. Без согласия органов государственной налоговой службы могут отчуждаться товары в обороте, если такие товары реализуются по ценам не ниже обычных. Нарушение плательщиком налогов требований, предусмотренных частями первой и второй этой статьи Указа, признается уклонением от уплаты налогов.

Согласно ст.6 Указа требования органов государственной налоговой службы относительно имущества и имущественных прав, которые являются предметом налогового залога, имеют приоритет перед любыми правами относительно этого имущества и имущественных прав, кроме случаев, когда такие права возникли и в установленном порядке оформлены до дня возникновения налогового залога.

Имущество, переданное как взнос в совместную деятельность, согласно ст.432 ГК Украины является общей долевой собственностью участников договора о совместной деятельности. Участник договора о совместной деятельности не вправе распоряжаться своей частью в общем имуществе без согласия других участников договора.

Ст.113 ГК Украины предусмотрено, что владение, пользование и распоряжение имуществом при общей долевой собственности осуществляется по согласию всех участников, а при отсутствии такого согласия - спор решается судом.

Следовательно, как указывает ВХСУ, передача имущества, которое находится в налоговом залоге, в общую собственность без получения письменного согласия государственной налоговой инспекции противоречит ст.5 Указа №167/98 и влечет за собой недействительность договора о совместной деятельности на основании ст.48 ГК Украины.Таким образом, ВХСУ фактически принял точку зрения органов государственной налоговой службы, которые полагают, что передача имущества в качестве взноса по договору о совместной деятельности (передача имущества в общую долевую собственность) является особым видом отчуждения. При этом такое положение обосновывается тем, что собственник имущества лишается права на свободное распоряжение им с момента передачи его как взноса.

Как следует из вышеизложенного, ключевым моментом в логике органов государственной налоговой службы и ВХСУ является трактовка термина «отчуждение», который ими определяется как утрата собственником права на свободное распоряжение имуществом.

На наш взгляд, такая трактовка является некорректной, а потому с подобной логикой невозможно согласиться.Прежде всего, следует отметить, что термин «отчуждение» широко распространен в законодательстве Украины, однако его определение содержится только в трех подзаконных нормативных актах, изданных Фондом государственного имущества Украины и Государственной таможенной службы Украины (см. определения).

Определения

Відчуження майна - передача права власності на державне майно, яке перебуває на балансі суб'єктів підприємницької діяльності, іншим юридичним чи фізичним особам шляхом його продажу за грошові кошти.

Фонд державного майна, Наказ "Про затвердження Положення про порядок відчуження основних засобів, що є державною власністю" від 30.07.1999 N 1477

Відчуження майна - передача права власності на державне майно, яке перебуває на балансі суб'єктів підприємницької діяльності, іншим юридичним чи фізичним особам шляхом його продажу за грошові кошти на аукціонах, за конкурсом.

Фонд державного майна, Наказ "Про затвердження Положення про порядок продажу на аукціоні, за конкурсом основних засобів, що є державною власністю" від 22.09.2000 N 1976

Відчуження - продаж, дарування, міна.

Державна митна служба, Наказ "Про затвердження Правил митного оформлення транспортних засобів, номерних вузлів та агрегатів, що переміщуються через митний кордон України" від 25.06.1999 N 393

Указанные определения сводятся к тому, что под отчуждением имущества подразумевается передача права собственности на такое имущество в результате совершения гражданско-правовых сделок. Понимание отчуждения как передачи права собственности, на наш взгляд, соответствует смыслу и духу законодательных актов, в которых этот термин употребляется.

Как известно, содержание права собственности составляют три его правомочия:

правомочие владения, которое заключается в юридически обеспеченной возможности собственника фактического обладания вещью;

правомочие пользования, которое заключается в основанной на законе возможности собственника извлекать из вещи ее полезные свойства;

правомочие распоряжения, которое заключается в возможности собственника определять дальнейшую юридическую судьбу вещи.

При этом если правом владения и пользования могут обладать другие лица, не являющиеся собственниками имущества (например, титульные владельцы), то правом распоряжения обладают только собственники. Именно право распоряжения является определяющим признаком, отличающим собственника от других лиц.

В связи с этим под передачей права собственности, на наш взгляд, следует понимать передачу другому лицу права владения, пользования и распоряжения имуществом. При этом главным критерием передачи права собственности является факт передачи новому лицу именно права распоряжения, так как остальные правомочия могут оставаться у предыдущего собственника. Поэтому, для признания какого-либо юридического факта отчуждением, обязательным является наличие двух обстоятельств: прекращение права собственности (прекращение права распоряжения) на имущество у одного лица и одновременно возникновение права собственности (возникновение права распоряжения) на это имущество у другого лица.

Учитывая вышеизложенное, передачу имущества в качестве взноса по договору о совместной деятельности нельзя рассматривать как передачу права собственности и, соответственно, отчуждение имущества, поскольку участник договора не лишается права распоряжения имуществом, переданным в качестве взноса по договору о совместной деятельности, а лишь ограничивается в нем. Участник договора не утрачивает возможности определять дальнейшую юридическую судьбу такого имущества и распоряжается имуществом совместно с другими участниками договора.

Ограничение собственника в свободном распоряжении имуществом не может служить основанием для признания передачи имущества отчуждением, как об этом указывают органы государственной налоговой службы и ВХСУ. Если следовать этой логике, то отчуждением необходимо также признавать передачу имущества в залог, наложение на имущество ареста и даже сам факт возникновения налогового залога, поскольку собственник в таких случаях ограничивается в праве распоряжения имуществом. Такое предположение, по нашему мнению, является юридическим нонсенсом.

В заключение хотелось бы отметить, что в настоящее время вопросы, связанные с налоговым залогом, регулируются Законом Украины «О порядке погашения обязательств налогоплательщиков перед бюджетами и государственными целевыми фондами», а Указ №167/98 утратил силу. Несмотря на это, созданный ВХСУ прецедент может иметь неблагоприятные последствия для налогоплательщиков, которые в период действия Указа использовали договор о совместной деятельности как инструмент борьбы с налоговым залогом. Кроме того, на сегодняшний день не ясны последствия предложенной ВХСУ трактовки термина «отчуждения» для других сфер хозяйственной деятельности, не связанных с налогообложением.

Первоисточник

4. Відчуження майна, що перебуває у податковій заставі, потребує письмового узгодження з податковим органом.

Рішенням арбітражного суду задоволено позовні вимоги державної податкової інспекції про визнання недійсним договору про сумісну діяльність, укладеного заводом і акціонерним товариством. Рішення суду мотивовано порушенням вимог Указу Президента України від 04.03.98 N 167/98 "Про заходи щодо підвищення відповідальності за розрахунки з бюджетами та державними цільовими фондами" (далі - Указ).

Постановою голови арбітражного суду назване рішення змінено, у задоволенні позовних вимог відмовлено з посиланням на те, що відчуження майна за договором про сумісну діяльність не відбулося, отже завод не повинен був отримувати письмову згоду органу державної податкової служби на передачу основних засобів за цим договором.

У заяві до Вищого арбітражного суду України державна податкова інспекція просила скасувати названу постанову, посилаючись на неправильне застосування судом законодавства про податки і виходячи з такого.

Відповідно до статті 5 Указу платник податків, майно якого перебуває у податковій заставі, володіє і користується ним на свій розсуд, забезпечуючи при цьому збереження такого майна.

Відчуження майна та майнових прав, які перебувають у податковій заставі, може здійснюватися лише за письмовою згодою органів державної податкової служби за місцезнаходженням платника податків, крім товарів в обороті, якщо такі товари реалізуються за цінами не нижче звичайних.

Власник майна втрачає право на вільне розпорядження майном з моменту передачі його як внеску за договором про сумісну діяльність. Така передача є особливим видом відчуження майна і майнових прав, які перебувають у податковій заставі.

У відзиві на заяву про перевірку постанови у порядку нагляду завод і акціонерне товариство зазначили, що майно за договором про сумісну діяльність не відчужувалось, а завод як власник здійснював лише повноваження щодо користування цим майном.

Перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що заява державної податкової інспекції підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до статті 5 Указу відчуження майна та майнових прав, які перебувають у податковій заставі, може здійснюватися лише за письмовою згодою органів державної податкової служби за місцезнаходженням платника податків, крім товарів в обороті, якщо такі товари реалізуються за цінами не нижче звичайних. Порушення платником податків вимог, передбачених частинами першою та другою цієї статті Указу, визнається ухиленням від сплати податків.

Згідно із статтею 6 Указу вимоги органів державної податкової служби щодо майна і майнових прав, які є предметом податкової застави, мають пріоритет перед будь-якими правами щодо цього майна і майнових прав, крім випадків, коли такі права виникли і в установленому порядку оформлені до дня виникнення податкової застави.

Арбітражним судом встановлено, що у зв'язку з бюджетною заборгованістю державна податкова інспекція повідомила завод про податкову заставу належного йому майна та майнових прав.

Однак, заводом та акціонерним товариством укладено договір про сумісну діяльність, за яким заводом зроблено внесок у сумісну діяльність основними засобами. Відповідне майно як внесок у сумісну діяльність згідно із статтею 432 Цивільного кодексу України є спільною власністю учасників договору, тобто заводу і акціонерного товариства. Учасник договору про сумісну діяльність не вправі розпоряджатися своєю часткою у спільному майні без згоди інших учасників договору.

Статтею 113 Цивільного кодексу України передбачено, що володіння, користування і розпорядження майном при спільній частковій власності провадиться за згодою всіх учасників, а при відсутності такої згоди - спір вирішується судом.

Отже, завод передав майно, що знаходилось у податковій заставі, у спільну власність без одержання письмової згоди державної податкової інспекції. У подальшому це майно було передано у заставу банку також без одержання письмової згоди державної податкової інспекції.

На підставі статті 48 Цивільного кодексу України недійсними можуть визнаватися не лише угоди, які не відповідають закону, а й такі, що порушують вимоги інших нормативно-правових актів, у тому числі указів Президента України.

З огляду на неправильне застосування арбітражним судом норм матеріального права постановою Вищого господарського суду України скасовано постанову арбітражного суду, рішення з цієї справи залишено без зміни.

Вищий господарський суд України,

Оглядовий лист “Про деякі питання

практики вирішення спорів, пов'язаних

із застосуванням законодавства про податки”

від 23.11.2001 р. N 01-8/1271

Опихайленко Е.А.